Хроніки мінкульту

 

Чорні свині – білі писки

Чорні списки, білі списки.

Сучасний світ нагадує перегони «Формули-1» – значення має швидкість, сучасність техніки та організованість команди. Національність, релігійні та літературні вподобання пілота викликають цікавість після перемоги. Або перемог.

Спроба прийняти участь у сучасних перегонах команди міністра В’ячеслава Кириленка очікувано провалилась. Іншого результату не могло бути. На задрипаному возі – конструкції, яку він спорудив з відданого йому Міністерства культури, не те що ганяти – рухатись вперед неможливо. Команда досвідчених непрофесіоналів Кириленка нагадує бригаду сантехніків, які, отримавши в керування надскладний «Боїнг» з пасажирами, намагаються за допомогою вантузів та розвідних ключів підняти його в повітря та прокласти маршрут. Маршрут у такої команди один – в каналізацію!

Перефразовуючи Ільфа і Петрова, які стверджували, що хороша людина – не професія, я стверджую також, що патріот – теж не професія. Лише лінивий ще не пройшовся по «здобуткам» віце-прем’єр-міністра та його збірної команди, але, продовжуючи думку Міхаела Саакашвілі про те, що нинішній уряд – наперсточники, зрозуміло: реакцією на будь-яку критику буде лише ще швидше вертіння наперстків.

Не можу не зупинитись на «геніальній» ідеї керівництва «прачечної» про чорні та білі списки. В «чорні» списки, за аналогією з Голлівудом 40-х, який викорінював комуністичну заразу, внесено осіб, які говорили про Україну погане, а в «білі» – ті, хто сказав щось хороше. Кінцева мета даного креативу незрозуміла навіть його творцям. Чи то вони за звичкою збирались продавати місця у списках, чи щось іще. Як бути, наприклад, з Гафтом, який після увічнення його у «білих…» наговорив на «чорні»? А яким чином затятий «чорносписочник» Лазарєв, відомий виконанням ролі Вольфа Мессінга, з’являється в Україні та знімається у фільмі, який фінансується з державного бюджету та ще й знімається на державному об’єкті – Національному музеї у Пирогові? Щось не клеїться, чи пак, не пишеться в списки.

Про Пирогів – окрема розмова Кадрове рішення по національному музею архітектури та побуту, напевно, може претендувати на перші місця в рейтингу найбільш невдалих. Урочисто призначений на посаду гендиректора діючий піп за короткий час довів знаменитий на весь світ скансен до повного зубожіння. Прийшов під патріотичними гаслами (він з ними ходить вже десяток років). Що цікаво, на власній презентації о. Юрій Бойко розповів, як він любить музей та українську культуру і – ні слова про плани розвитку. Через три місяці, коли підлеглі примусили його зібрати бодай одну нараду, він так само розповів про любов до музеїв,культури та свої високі душевні якості. Пройшло дев’ять місяців – він розповідає те саме – і знову – ні слова про концепцію та плани розвитку. Коли той самий текст батюшка почав роздавати перед місцевими виборами з сувенірними ручками та кульками з своїм зображенням, стало зрозуміло – отець Юрій переплутав музей або з радою, або з церквою.

Але Бойко прийшов не сам – він привів із собою команду. Команда виглядала трохи дивно: вона більше походила на гопників, ніж на музейників. Серед них були особи, пов’язані з одіозним херсонським рейдером Сольдо, якісь зернотрейдери, начальники ЖРЕРів. Тільки не історики та не музейники. До речі, всі, як один, російськомовні. Це попри те, що о. Юрій бойко пише в виборчій програмі, що він не міг навіть вивчити військові команди російською мовою під час служби в Радянській армії – такий був україномовний! Цікаво, як вони в команді спілкувались між собою?

Піп та його команда зі старту пообіцяли, що з експозицій заберуть торгівельні точки, все стане духовніше та патріотичніше. Торгівельних точок стало більше, включаючи шаурму та надувні гірки, натомість менше стало музейних заходів і народ почав потихеньку відвикати ходити в музей. Окремі члени команди взялись збирати данину з орендарів, паркувальників та майстрів. Як повідомлялось, гроші потрібні були на вибори. Коли о. Юрій Бойко пішов на вибори в КМДА кандидатом від відомої сили, стало зрозуміло, на які вибори збиралися кошти. Але коли «полум’яний патріот» призначив в.о. керівника юридичної служби Музею не менш полум’яного регіонала (по-новому «оппоблочника») Анатолія Добровольського, якого чудово пам’ятають виборці Черкащини по 200-му виборчому округу на виборах 2012-го року, постає питання: так кошти, незаконно здерті з партнерів та відмиті на «хвестивалях» підпитують яку політичну силу?..

Та все ж, вернімось «до наших баранів» – «зіркового» складу керівництва Мінкультом. Він, однозначно, увійде в історію. Як один з найбільш не професіональних. Як той, що повністю знехтував сподіваннями Майдану та принципами Революції гідності. Як той, що підтримав найбільш ретроградні та непрофесійні сили в закладах Міністерства культури. Очолив його війце-прем’єр з найширшими повноваженнями за останні роки. А зробив чи не найменше. І це у часи, коли країна потребує змін, як повітря! Коли ми не маємо права програвати культурну та ідеологічну війну на Сході. А ми програємо!

Як на мою думку, так очільника міністерства разом з деякими його наближеними особами, першими потрібно назавжди внести в «чорні» списки української політики. Особливо після ставлення на голосування закону «Про мови» 23-го лютого 2014 року – для тих, хто не пам’ятає, в цей день ще не охолонула кров Героїв Майдану – ця провокація, як на мене, була, як подарунок агресору. Якщо хтось скаже, що політики не могли передбачити наслідків своїх безглуздих дій – я скажу – в такому разі, це не політики. А якщо це зроблено було свідомо – то це вже питання спецслужб. Свободівців, дії яких призвели до загибелі двох людей, пачками тягають до прокуратури. А політик, дії якого посприяли загибелі десятків тисяч людей, веде програму «Мінкульт»(?!) До речі, цей закон (Про мови) досі не підписаний Президентом. Але свою зловісну роль відіграв…

Думаю, серед підлеглих міністра знайдеться бодай один, хто пояснить йому значення знаменитого вислову Станіславського: «Не вірю!..» Так от, я «не вірю» у щирість керівництва Мінкульту внести зміни у сферу функціонування закладів культури. Принаймні, ніщо в їхній діяльності про це не говорить. Хаотичні, безсистемні рухи на кшталт «чорних-білих» списків не враховуються. Не вірю, що ця команда бодай щось може зробити для просування бренду «українська культура» у світі. Вони не за тим прийшли. Тож, хочеться сподіватись, що цим діячам місце не в політиці і не у владі. Де? Хтось з них озвучив ідею зібрати в одному місці до купи непотрібні пам’ятники діячів минулого…

І. Корсун

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s