Міністерство культури, Лувр І хахли.

Міністерство культури, Лувр

І хахли.

Може хтось уявити, щоб директором знаменитого Лувру у Франції призначили невігласа, який прийшов без концепції, чіткої програми та необхідної кваліфікації? Якщо таке кощунство на хвилинку змоделювати, уявляю реакцію французів – думаю, закінчилось би нищенням автівок у передмістях та відставкою уряду.

А у нас, в Україні таке можливо?!Національний музей історії України – Музей №1 – український Лувр. Або Прадо. Не розумію, чим завинив колектив музею та його відвідувачі перед бувшим Міністром культури В’ячеславом Кириленком, що той, знехтувавши будь-якими обговореннями та конкурсами, одного чудового дня взяв та й призначив генеральним директором Національного історичного музею пані Тетяну Сосновську. Перед тим була Революція гідності, небувалий ентузіазм населення, сплеск творчої активності, обговорення кандидатур на Майдані… Так ось, жодного відношення вищевказаних подій пан Кириленко не мав. Кириленко – це КВОТА. Якої партії – байдуже. Цих партій він вже поміняв безліч. Так ось, ця квота на власний розсуд призначала керівників підпорядкованих йому підприємств. За яким критерієм? Спробуйте здогадатись!

«Багатий» керівний та музейний досвід Тетяни Сосновської – це диплом вчителя математики та музей-квартира Павла Тичини, де після кількох років діяльності пані Тетяни комісією КМДА були виявлені порушення, що тягнули мінімум на звільнення. Але – нічого, обійшлось – на той час вона вже була «на коні» – призначена В. Кириленком генеральним директором НМІУ (!).

З приходом нового директора колектив відчув, що значить «жити по-новому». Музейні працівники, науковці, виявились абсолютно беззахисними перед хамством та свавіллям нової директриси, яка своїми методами керівництва поважним закладом нагадує, скоріше, колгоспну ланкову, яку поставили керувати виправними роботами.

Щодо «концепції». Через деякий – довільний – час після того, як пані Сосновська заскочила на «трон» Музею №1 України, з’явилась «Концепція розвитку», яка дивним чином нагадувала подібний документ, розроблений фахівцями російського Музею прикладного мистецтва. Якою була мета появи даного документу, досі не з’ясовано – жодних рухів по реалізації цього документу не було помічено.

Натомість бурхлива діяльність новопризначеної керівнички спрямовувалась у інших напрямках. Сформулювати їх коротко можна так: боротьба з інакомислячими, склоки, імітація музейно-виставкової діяльності та ліквідація досягнень попередників. В кожному з вищезгаданих напрямків, які чомусь не згадані в «Концепції…», пані Сосновська досягла небачених результатів.

Почнемо з попередників. Структура музейних підрозділів здалася пані Сосновській незручною, тож вона вона їх значно «покращила». Оскільки штатний розпис не узгоджується ні з так званою «Концепцією…», ні зі здоровим глуздом, зупинимось лише на окремих деталях: В результаті запровадження нового штатного розпису, чотири фондові відділи понижені до секторів і перетворені в один об’єднаний відділ в кількості 50 чоловік. Для завідувача фондового відділу Сосновська особиста ввела трьох заступників. Ці посади взагалі не передбачені кваліфікаційним вимогами. Не може бути у завідувача відділу ще і заступники, це нонсенс! Для порівняння: юридичний відділ складається з 6 співробітників, а експозиційні  відділи нараховують від 3 до 10 співробітників.  А  головне,  були скорочені фахівці фондів, які вивчали та знали колекції на протязі десятків років і зараз натомість них працюють комісії, до яких входять люди з малим стажем роботи взагалі в музеї і не мають досвіду роботи у фондах. Таким чином, на сьогодні, звільнені фондові зберігачі Литовченко А.В., Андріуца А.С., Васильєва А.Л., Іванова О.В. жоден з них не здав колекції і не передав  предмети членам комісії. Фактично в фондах створена ситуація, де можливі зловживання, особливо з огляду на те , що керівниками цих підрозділів призначені особи без фахової освіти. Робота певних фондових підрозділів паралізована, наприклад, документально-речового  та декоративно-ужиткового секторів.

567890Бібліотека музею, яка має більш ніж сторічну історію свого існування та  колекцією з 40000 од. взагалі не ввійшла до нової структури музею. У вересні 2016р. прийшла нова бібліотекарка Скорик Р. і поставила вимогу звіряння попредметно. Проте, після звірки вона відмовилась підписувати акти з недостачею 499 од. і звільнилася за особистим бажанням. На сьогодні бібліотека музею перетворена у секретний об’єкт. Ніхто не може прийти і взяти на абонемент книги вже півтора року. Що відбувається за стінами, невідомо. Яка недостача  – також приховується.

Технічний відділ, який очолював голова музейної профспілки Каштанов В.В. на сьогодні повністю знищений. У 2001р. відділ перший в Україні серед музейних закладів виборов право отримати японський культурний гранд – техніка на суму 500000 доларів. Співробітників відділу навчали японські спеціалісти для роботи на такій складній техніці, а потім проходили стажування на телеканалах ICTV та «1+1» по операторській майстерності і відео монтажу. До 2015р. було знято 13 історичних науково-популярних фільмів та десяток історичних програм. Останній документальний фільм «Українська революція» був нагороджений багатьма преміями і демонструвався на національних каналах телебачення.  На сьогодні всі працівники відділу звільнені, техніка розібрана і зберігається у не належних умовах. А у відділі працюють люди без фахової освіти, які не мають жодного відношення до техніки подібного рівня. За два роки відділ не зробив нічого!

«Антивиставкова» діяльність пані Тетяни також вражає: ось – тільки маленька часточка «досягнень»: Ліквідація колекційних виставок музею з унікальними експонатами «Серж Лифар – життя для танцю» (зал перетворений у склад), «Нагороди світу» (зал перетворений у склад), «Барви художнього скла» колекція художнього скла КЗХС (близько 700 од. заховані у сховище не пристосоване для зберігання таких експонатів, що порушує діючі інструкції). Замість унікальних творів народних, заслужених художників України – виставка присвячена предметам радянської пропаганди.

Не буду зупинятись на етапах боротьби генеральної директорки з власним підрозділом – Музеєм коштовностей – ця епопея заслуговує окремого літопису.

А ось – квінтесенція кадрової політики: За 2015 р. за власним бажанням звільнилося 98 працівників,  8 доган, звільнень за статтями  – 4 працівники.  У 2016р. звільнилося 88, з них 8  працівників, що були скорочені і 1 догана. Якщо хтось думає, що кваліфікованого музейного працівника так само легко підготувати, як оператора машинного доїння, він трохи помиляється – оператора вивчити складно, але музейника – значно складніше. Очевидно, цього не розуміє не тільки Т. Сосновська, але й посадовці Міністерства культури. Якщо при попередньому міністрі – В’ячеславові Кириленку це було зрозуміло: Сосновська – його ставлениця, і, очевидно, її методи влаштовували пана міністра «по квоті» та були йому зрозумілими, то мовчання команди Ніщука – загадка. Людина, відважною поведінкою якої на сцені Майдану усі ми захоплювались, раптом боїться на себе взяти сміливість порятунку Музею – що це? Слабкість команди Міністра, чи нинішня структура Міністерства настільки застаріла, що ставить під сумнів саме його існування?

Не розгледіти суцільні порушення в діяльності «реформаторки» – потрібне неабияке зусилля. Чим займалося Управління музейної справи під недолугим керівництвом В. Рожка, у якого під носом бездарними керівниками дезінтегрувались Музей історії, Музей архітектури та побуту у Пирогові під керівництвом попа-сумісника, Заповідник у Лаврі та інші перлини української історії? Напевно, тим самим, чим сьогодні займається однойменний відділ – п’є чай та перекладає папірці.

Думаю, діяльність подібного керівника з замашками ланкової-самодури в будь-якій європейській і неєвропейській країні отримала б гідну оцінку – починаючи зі звільнення та розриву контракту. А що у нас?! «Консервуючи» музейні конфлікти, Міністерство ставить себе у позицію цугцвангу. Доведенні до відчаю працівники НМІУ та інших музеїв влаштовують щоденне пікетування Мінкульту. Наступний крок – голодування та, очевидно, недовіра діючому складу Міністерства. Або ж, Міністерству, як інституції.

То що ж, чому те, що неможливо у французів, у українців – можливо? Я впевнений – у українців це теж неможливо. Ті, хто творить подібне – не українці. Хахли. Демонстративна зневага до національної гідності, яку демонструють Кириленко та його ставленики – це типове хахляцтво. І, як переконано заявили нещодавно представники ініціативної групи «Комітет порятунку музеїв», далі терпіти подібне свавілля ніхто не буде. За зроблене потрібно відповідати.

І – останнє. Хочу виступити з ініціативою та інтернет-голосуванням визначити лідера маргінальної групи «хахлів». На мою думку, ним може стати багаторазовий віце-прем’єр-міністр В’ячеслав Кириленко. Згадаймо його чорно-білі списки, приватну передачу «Мій (вибачте) – мін культ», визначні досягнення в кадровій політиці, архітектурні досягнення у будівництві приміських власних бунгало, плагіат – список можу додати …

В. Логвінов

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s